До Дня пам'яті жертв та політичних репресій
МАЙБУТНЄ НАЛЕЖИТЬ ТОМУ, ХТО ОСЯГНУВ МИНУЛЕ
Мирослав ЩЕРБИНА, в.о. директора музею, м. Бершадь, для «КМ»
Якось я став свідком зустрічі сивочолого ветерана із старшокласниками. Виступаючи перед учнями, він безапеляційно сказав: "Нікого не слухайте, голодомору 1932-1933 років не було, а тодішні харчові труднощі викликані жорстокою стихією - посухою".
Є щось підозріле у цьому намаганні завірити, що саме стихія – єдина в історії за такими масштабами – забрала життя у 10-ти мільйонів наших співвітчизників. Проте уявімо, що причиною української демографічної катастрофи була саме посуха. Та невже влада не змогла передати збіжжя з інших регіонів країни, повністю припинити вивіз зерна за кордон?
Свідчення про посуху є, але такі: в 1931 році "крупні сільськогосподарські зони Поволжя, Уралу, Західного Сибіру, Казахстану були охоплені сильною посухою..." (монографія "Колективізація сільського господарства в СРСР: шляхи, форми, досягнення", 1982 року). Про Україну тут не сказано. Однак урожай 1931-го в Україні справді був порівняно менший за попередній -18,3 млн. тонн (у 1930 році - 23 млн. тонн). Якщо застосувати помірні норми хлібозаготівель, ті ж 3,3 млн. тонн, як у 1926 році, то цю кризу в Україні й не помітили б. Так, є свідчення про поширення посухи в Україні, але вже влітку 1933 року ("Смертю смерть подолали: Голодомор в Україні 1932-1933". К., 2003). Тим часом, масові голодні смерті та випадки канібалізму фіксувалися ще з 1932 року.
У названій тут радянській монографії сказано, що в 1932 році "в найбільших зернових районах країни... хлібозаготівлі йшли з великими труднощами... Щоб змінити стан справ, знадобилося саме рішуче втручання... Всі сили були перекинуті на заготівлі. Був завданий удар по контрреволюціонерам, куркулям та саботажникам. До кінця 1932 року виконання... пішло швидше". Отже справа не впосусі, а у "втручанні" та "ударі".
Наприклад, у Бабанському районі, який був у межах тодішньої Вінницької області, з 1 січня до 1 травня 1932 року померло понад 3 тисячі людей, смертність у 5 разів перевищила народжуваність. Така ж ситуація склалася й в інших районах. За даними з фондів колишнього обласного партійного архіву, які навів І. Г. Шульга, на Вінниччині тільки у 1932 році померло 87 тисяч людей. Пік голоду припав на весну 1933-го, тож посуха могла тільки ускладнити ситуацію, та не могла бути причиною катастрофи.
У чому ж причини вимирання селянства? Достеменно відомо, що упродовж кількох перших місяців 1932 року хліба на зароблені трудодні взагалі не видавали. Селянство було приречене на голод.
Чому зерна не стало і чи можна було виправити ситуацію? Необхідно було хоча б не проводити в Україні заготівлі з врожаю 1931 року за такими завищеними нормами. До того ж, миттєва колективізація не могла не призвести до тимчасового, але досить різкого падіння продуктивності праці та абсолютних показників виробництва.
Чи можна було врятувати селян у 1932 році? Та чи їх взагалі хтось збирався рятувати!? Чого б це влада, яка перемогла шляхом насилля й свого часу мала досвід винищення цілих соціальних класів – дворян, духівництва, великої і середньої буржуазії, несподівано виявила нехарактерний для тих часів гуманізм і рятувала за її ж визначенням ворожий клас - дрібну буржуазію села?
Не може бути й мови про управлінську помилку, коли вчорашні професійні революціонери та авантюристи, що добре махали шаблею, змушені були взятися за рахівницю. Гора трупів – ось наслідок ідейного і практичного екстремізму. Голодна катастрофа – результат і вияв революційного свавілля та самовдоволення. Це один із найжахливіших періодів сучасної світової історії.
Своїми діями – чи наперед спланованими, чи як наслідками попередніх авантюристичних рішень – влада вчинила в 1932-1933 роках злочин, котрий коштував життя мільйонам ні в чому не повинних людей, які належали до однієї соціальної групи - селянства. Отже, це був соціоцид, людиногубство, якому не може бути історичного забуття і прощення. Роберт Конквест називає таку цифру жертв голоду в Україні - 5 млн. людей (більше 19% сільського населення). Всього ж у період колективізації в СРСР за 1930-1937 роки загинуло майже 14,5 млн. людей.
Стосовно нашого краю, то численні документи свідчать: у деяких селах, на дрібних промислових підприємствах вже наприкінці 1932 року розпочався голод. Навесні 1933-го із сіл Тростянецького, Піщанського, Джулинського, Тульчинського районів люди – обдерті, брудні, змучені, ледве пересуваючи ноги, йшли десятки кілометрів до Бершаді, сподіваючись дістати в ґуральні хоч черепок браги. Там же, поруч із смердючими чанами, на них чатувала невмолима смерть. Людей довели до жахливого стану, адже в багатьох селах фіксувалися випадки канібалізму: у Берізках-Бершадських, Усті, Флорино та інших.
Втрати населення Бершадського, Джулинського і Чечельницького районів Вінницької області в 1932-1933 роках склали 18,3, 14,8 і 12 тисяч людей відповідно, тобто разом – 45,1 тисячі людей.
http://www.batkivschina.org.ua